Parovoz SpeakEasy

Ресторатор і власник закладу Parovoz SpeakEasy Микола Голотін розповів про 17-річну еволюцію бару від геймерського кафе до флагмана коктейльної культури Києва.

Таємно щасливий гість
говорить пошепки:

speakeasy по-київськи
в барі Parovoz

Я ресторатор, менеджер, власник бару Parovoz SpeakEasy, і цьогоріч йому 17 років. Усе почалося з геймерської тусовки, а точніше з мого друга, який сказав: «Колю, біля інтернет-клубу, який я відкрив, потрібне кафе, щоб люди ходили туди за бутербродами та кавою. Ти можеш таке зробити?». Зробив.

Геймери − це перші відвідувачі Parovoz, вони «зробили» тутешню атмосферу. 17 років тому геймерство було надзвичайно поширене. Тепер це вид спорту, а раніше це було на рівні хайпу. Багато людей ходило в комп’ютерні клуби, я і сам трохи грав, але ніколи не занурювався в це з головою.

Геймери приходили сюди, щоб звільнятися від емоцій. Їм треба було місце для розрядки та обміну думками. Parovoz став для них епіцентром. Технології розвиваються, але людина прагне спілкуватися з такими ж, як вона сама.

Що таке задоволення ресторатора? Це коли в закладі є гомін гостей. Тоді можна навіть вимкнути музику і насолоджуватися цим оксамитовим звуком. Це і є основа барної професії − люди не йдуть сюди до стін, до інтер’єру чи алкоголю. Люди йдуть до людей, і це те, що живить атмосферу Parovoz.

важливе поняття −
баланс.
Ми закладали його
в архітектуру бару

Ми створювали цей бар на рівні відчуттів.
Зробити щось хороше спеціально важко. Ти створюєш те, що тобі подобається, на рівні внутрішньої естетики. І якщо робиш це природно, з любов’ю та смаком, тебе зрозуміють. Я готував цей бар для себе. Атмосфера, коктейлі, дизайн − усе це прийшло згодом і стало рівними стінами на доброму фундаменті.

У 2014 році відбулася реновація Parovoz.
Мені захотілося поміняти картинку, старий бар набрид, перше покоління відвідувачів уже виросло. Я зрозумів, що на старому «паровозі» далеко не заїду.

Ми зробили коктейльний бар з акцентом на естетику, саме ця складова є визначальною. Я хотів, щоб люди йшли сюди не просто випити, а відпочити естетично. Друге важливе поняття − баланс. Ми закладали його в архітектуру бару: дві зали, барна стійка по центру навпроти дзеркала. Баланс є в деталях, тут вони дозовані, надмірний стімпанк був би недоречним. Така ж історія з коктейлями, ми збалансували їхній смак і вирішили обійтися без надмірного прикрашання бокалів. Лаконічно та естетично.

Бармен має стати магнітом, що притягує гостей, оскільки персоналізація у цьому бізнесі виходить на той рівень, коли людина хоче розуміти, кому вона несе гроші.

Коли я в 24 роки відкрив Parovoz, моєю метою було робити щовечора гучну вечірку, яка об’єднала б усіх на одній хвилі радості. Тепер я хотів би, щоб у барі було спокійно і кожен гість був щасливий майже таємно.

У нас гармонійна публіка,
і жодна клавіша не западає

Перші півроку після відкриття я стояв за баром,
бо ще не мав коштів, щоб платити комусь за роботу. Дехто з наших гостей навіть пам’ятає це. Чомусь тоді в багатьох відвідувачів було глобальне бажання, щоб я з ними випив. Є буквально кілька людей, яким це вдалося. Час за барною стійкою дав мені глибше розуміння роботи бармена. Я позбувся низки так званих хвороб власника бару, наприклад, надмірної підозрілості.

Бували дні, коли я по три доби не спав.
Ми з гостями о 6 ранку їхали купатися на «Гідропарк», уранці я бігав по інстанціях, удень йшов у магазини на закупи, а ввечері знову за бар. Якось ми працювали аж до ранку лише заради однієї пари, яка влаштувала в нас побачення.

Від першого Parovoz ми зберегли атмосферу.
І не останню роль у цьому відіграє локація. Гість проходить через броньовані важкі двері, минає темну глуху кімнату і виходить у щось світле. Це наче потрапити на платформу 9 ¾, опинитися в чомусь прихованому.

Коли заклад лише починав роботу, барна стійка стояла в самому кінці залу. Приміщення було копією розсадки в купейному вагоні, трохи з натяком на автобус «Інтурист», яким ми з батьками колись їздили відпочивати в Одесу. Зі мною тоді працював бармен Діма Кочетовський, у день відкриття він зауважив, що бар досі не має назви, а гостям треба щось казати. Я подивився навколо і відповів: «Мені все тут нагадує потяг, але ж не «Паровозом» його назвати!». Але Дімі саме ця назва сподобалася. І гостям також.

У 2014-му ми додали до неї SpeakEasy − «говори тихіше». Цей формат з’явився в Америці в часи «сухого закону», коли за стінкою закладу нелегально розливали алкоголь і треба було спілкуватися тихо.

Із розвитком соціальних мереж про Parovoz стали дізнаватися все більше людей, але основним джерелом поширення нашої історії досі лишається «сарафанне радіо», це ідеальна реклама. Якщо гостю тут сподобалося, він за руку приведе друга, який ментально з ним на одному рівні. І таким чином тут збираються дуже різні люди, але ментально на одній хвилі. У нас гармонійна публіка, і жодна клавіша не западає.

Розумію, що рано чи пізно мені треба буде знову змінювати заклад, і я думаю про це щодня. Дуже круто, подорожуючи Європою, бувати в барах із багаторічною історією. Я бажаю такої долі Parovoz, хоча усвідомлюю, що досягти цього не легко. Хочеться, щоб через сто років сюди приходили туристи й говорили про те, як у цьому місці починалася барна культура України.

У моїй пам’яті десятки історій, пов’язаних із цим баром. Люди тут об’єднувались і розходились. Ми колись жартували, що будемо приводити сюди своїх дітей, і це вже сталося. Одного дня відразу два покоління гостей зайшли в ці двері й сказали: «Пам’ятаєш, ми ж обіцяли». Для мене подібні моменти − це розуміння, що все зроблено недарма.

Микола Голотін, PAROVOZ SPEAKEASY
  • · 50 мл Hennessy Very Special
Very Special Cocktail
НАДМІРНЕ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я